Tag Archive for песни

Хай все буде так

Коли ти станеш тим
Кого хочуть почути
Ти мені поясни, ким ми маємо бути
Стану я неодмінно, як скажеш ти стати
І робитиму те, щоб сказав ти:
Хай все буде так!

Коли я навмання
Та нестримно, як повінь
Полечу в ті поля
Що чекають на сповідь
Стану я між вогнем та водою з тобою
На коліна я, впавши, почую:
Хай все буде так!

Коли ми восени
Рахувати не станем
Скільки днів, скільки слів
Ми сльозами спливали
Станем ми як вогонь, неодмінно вогнем знову станем
І побачим ми Сонце співає, що:
Хай все буде так!

Я не знаю, де, Я не знаю, як
Та зроблю все як треба
Хто зі мною йде, хто мене не зна —
То мені все від Неба
Стане Сонце між нас на обпалені крила
Хто Його Запалив, скаже тихо:
Хай все буде так!

З тобою бути легко

Я неодмінно бачу сни…
Я необачний, як весна
Ти пам’ятаєш, де мій біль
І не повторюєш слова…

#
З тобою бути легко —
Я знаю, це лише твій фах
Підкинь іще монетку —
Я знову бачу сонце
У твоїх руках…

І непомітно тане сніг
Так нерозумно жити так
Я прихилюсь до твоїх ніг
Ти скажеш: «хай все буде так»

#

Навколо люди і міста
Все перетворюється в зиск
Немає сенсу в небесах
І не шукай у цьому зміст…

#
З тобою бути легко —
Я знаю, це лише твій фах
Переверни монетку —
Я знову бачу сонце
У твоїх руках…

Де я був?

Наш час рікою не пливе

І наша пам’ять не болить

І хто ж то поле перейде

А хто його перелетить?

 

Колись ми бачили весь світ

Закривши очі лиш на мить

Хотіли залишити слід

В пітьмі небачених століть.

#

І де я був коли ми втратили розум?

І де я був коли ми побачили ніч?

Коли і де зійшли ми з дороги?

Чому я сам – не з кимось опліч?

 

І день, приходячи, зникав

А вечір не приносив втіху

Ловив я світ, та не спіймав

А той збивав із мене пиху.

 

Початок всього у кінці

Дорога знов стає вузькою

І я тримаю у руці

Струну, що з’єднує з тобою.

Початок

Знайти себе у безлічі доріг
Хоч і прямих, та врешті, не моїх
Збираючи розкидане каміння
Сховав я крила, наче вже й без них.

 

#
І я піду, і шукатиму одну
Найяскравішу зорю невідому
І я дійду, шлях свій зірками встелю
Крізь терни таки дійду я додому.

 

Пішов де темно, та й не зчувся, швидко
Сховався уві сни та марення ночей
Пройшов вже час, так боляче і бридко
Забулось відчуття сльози з очей.

 

І навмання у болі прозріваю
Знаходячи себе серед доріг
Так довго йшов без смутку, без печалі
Зійшов туман – аж ось він, мій поріг.

 

Літаю уві сні

Літаю уві сні,
вертаюсь у життя,
де незбагненно довго
триває каяття.
У скронях і в душі
так розриває все…
Літаю уві сні.
Куди мене несе?

 

Всі сили у пітьму
яскравощів примар
зникають, не з’явившись,
неначе дим в димар.
Літаю уві сні,
в житті я ледь іду.
І чи настане час
що очі підійму?

 

До неба, що є справжнім,
як уві сні моїм —
блакитним і безмежним,
веселим і сумним…