Archive for Философская лирика

Коли уходять ті, що любиш

Присвячується нашій киці Алісі…

Коли уходять ті, що любиш
І поринають в інший світ
Неначе шмат душі загубиш
Що ріс в тобі вже стільки літ…

На місце вирваного шмату
Не прийде вже ніхто, повір
Лише покута як розплата
За шанси, втрачені, мов зір…

Не зміг колись, щось не побачив…
Не захотів, або забув…
Тепер за все проси пробачень
…І як болить, що не почув

Нехай ці сльози нам не в розпач
Хоч рана на душі й болить
Хай більше сил для тих, хто поруч
Додасться нам на кожну мить.

Остання фотка Аліски :)

Остання фотка Аліски :)

СЛІД

Чому вчувається мені —
поліфонічною юрбою
шумлять гаї? Read more

Свобода і воля

Свобода і воля. Така моя доля
Співати і знати, що то не для всіх
Хотіти і жити, як зірвані квіти
Так серце у болю, а чутно лиш сміх

Свобода і воля. Де берег у моря
Голодним і спраглим у морі лиш сіль
Кайданів ми діти, де правди подіти
А вітер свободи замінює хміль

Свобода і воля. Ні страху ні горя
Це дихає небо у серці моїм
Я в’язень свободи, така моя воля
Співаю і вірю — не буду одним.

Живи в цю мить

Зітхаючи за тим, що зникло
Сумуючи «якби ж я знав»
Сидять і плачуть ті, що бігли спритно
У складі рівних і нерівних лав

Тремтіння рук в кишенях поховали
Та зраджує сумний туман очей
Коли досвітла деякі вставали
Казали: «не буває панацей»

Мета відсутня і думки старечі
І не тому, що вже прожив життя…
Існують деякі у світі речі
Що втілюють твої передчуття

Останній крок — до неба чи на сполох?
Душа твоя — сумує чи болить?
Коли приходять відчай, страх і морок
Вже пізно цінувати кожну мить…

Хай все буде так

Коли ти станеш тим
Кого хочуть почути
Ти мені поясни, ким ми маємо бути
Стану я неодмінно, як скажеш ти стати
І робитиму те, щоб сказав ти:
Хай все буде так!

Коли я навмання
Та нестримно, як повінь
Полечу в ті поля
Що чекають на сповідь
Стану я між вогнем та водою з тобою
На коліна я, впавши, почую:
Хай все буде так!

Коли ми восени
Рахувати не станем
Скільки днів, скільки слів
Ми сльозами спливали
Станем ми як вогонь, неодмінно вогнем знову станем
І побачим ми Сонце співає, що:
Хай все буде так!

Я не знаю, де, Я не знаю, як
Та зроблю все як треба
Хто зі мною йде, хто мене не зна —
То мені все від Неба
Стане Сонце між нас на обпалені крила
Хто Його Запалив, скаже тихо:
Хай все буде так!

З тобою бути легко

Я неодмінно бачу сни…
Я необачний, як весна
Ти пам’ятаєш, де мій біль
І не повторюєш слова…

#
З тобою бути легко —
Я знаю, це лише твій фах
Підкинь іще монетку —
Я знову бачу сонце
У твоїх руках…

І непомітно тане сніг
Так нерозумно жити так
Я прихилюсь до твоїх ніг
Ти скажеш: «хай все буде так»

#

Навколо люди і міста
Все перетворюється в зиск
Немає сенсу в небесах
І не шукай у цьому зміст…

#
З тобою бути легко —
Я знаю, це лише твій фах
Переверни монетку —
Я знову бачу сонце
У твоїх руках…

Де я був?

Наш час рікою не пливе

І наша пам’ять не болить

І хто ж то поле перейде

А хто його перелетить?

 

Колись ми бачили весь світ

Закривши очі лиш на мить

Хотіли залишити слід

В пітьмі небачених століть.

#

І де я був коли ми втратили розум?

І де я був коли ми побачили ніч?

Коли і де зійшли ми з дороги?

Чому я сам – не з кимось опліч?

 

І день, приходячи, зникав

А вечір не приносив втіху

Ловив я світ, та не спіймав

А той збивав із мене пиху.

 

Початок всього у кінці

Дорога знов стає вузькою

І я тримаю у руці

Струну, що з’єднує з тобою.

Початок

Знайти себе у безлічі доріг
Хоч і прямих, та врешті, не моїх
Збираючи розкидане каміння
Сховав я крила, наче вже й без них.

 

#
І я піду, і шукатиму одну
Найяскравішу зорю невідому
І я дійду, шлях свій зірками встелю
Крізь терни таки дійду я додому.

 

Пішов де темно, та й не зчувся, швидко
Сховався уві сни та марення ночей
Пройшов вже час, так боляче і бридко
Забулось відчуття сльози з очей.

 

І навмання у болі прозріваю
Знаходячи себе серед доріг
Так довго йшов без смутку, без печалі
Зійшов туман – аж ось він, мій поріг.

 

Літаю уві сні

Літаю уві сні,
вертаюсь у життя,
де незбагненно довго
триває каяття.
У скронях і в душі
так розриває все…
Літаю уві сні.
Куди мене несе?

 

Всі сили у пітьму
яскравощів примар
зникають, не з’явившись,
неначе дим в димар.
Літаю уві сні,
в житті я ледь іду.
І чи настане час
що очі підійму?

 

До неба, що є справжнім,
як уві сні моїм —
блакитним і безмежним,
веселим і сумним…

 

ТЕР-ПЕНИЕ

Терпение
Среди шипов терновых
Последнее напрячь –
И петь.
Прощением
Грехов седых и новых
Сквозь муки смерти
Всей земли
Гореть.

Петь песню свету
Терпким вкусом гари
Вдыхая воздух мыслей грязных,
злых.
Любить людей
И одарить дарами
Всех равно – стариков
и молодых.

Теряя сон
Рассветов всех рассвету
Петь Солнцу солнц
Началу всех начал
Всевышнему петь песню эту –
Так Сын Его нам
завещал.