Осіння розлука

Цвітуть дерева жовто-золотим
І серце у мені журбою квітне
Перед очима все частіше дим
З’являється і тане непомітно

 

Чекаю сонця і шукаю тиші
Чому, не знаю, але не сміюсь
Невпинно вітер споминів колише
Листя цих днів, а я сльозами ллюсь.

 

Почую голос через кілометри
Любов’ю сповнений – лиш тільки пий
І я свою любов пошлю в конверті
І з нею я весь нероздільно – в ній.

 

По глав поштамтам і нічним вокзалам
Лечу до тебе у словах листів
Так безкінечно і до краю – мало
В словах любові, бо вона в мені.

 

І тільки серцем, що до серця лине
Можна відчути себе у тобі
І коли так, любов вже не загине
І не потоне радість у журбі.

 

Поделиться с друзьями:

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *